Психологія | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 19.06.2018, 01:55

Дитяча психологія

Меню сайту
Форма входу
Реклама

Основні закономірності відчуття і сприймань

Відчуття і сприймання, як уже зазначалося, виникають в результаті впливу різноманітних зовнішніх і внутрішніх подразників на аналізатори. Кожний аналізатор являє собою складний нервовий механізм, що починається зовнішнім сприймальним приладом (органом чуття) і закінчується системою клітин кори великих півкуль, які складають центральну частину аналізатора. В свою чергу центральна частина аналізатора складається з великої кількості сприймальних клітин, що розкидані по всій корі .великих півкуль, із системи сприймальних клітин, які сконцентровані в певній ділянці кори і утворюють так зване ядро аналізатора.

Вже зовнішні сприймальні прилади розчленовують впливи навколишньої дійсності, сприймаючи тільки певного виду подразники. Так, наприклад, око пристосоване тільки до сприймання світла, вухо — тільки до сприймання звуку тощо.

Дальший аналіз подразників здійснюється корою великих півкуль. У той час як більш елементарне розрізнювання подразників, достатнє для виникнення окремих відчуттів, може здійснюватися клітинами, розкиданими по всій корі великих півкуль, більш складний аналіз і синтез комплексних подразників, необхідний для сприймання цілісного предмета, відбувається в корковому ядрі аналізатора.

Аналізатори мають певний ступінь чутливості.

Існує два види чутливості: абсолютна чутливість і чутливість до розрізнення.

Абсолютна чутливість аналізатора визначається величиною того мінімального подразнення, яке викликає відчуття.

Дуже слабкі подразнення (дуже слабке світло або дуже тихий звук) ми не помічаємо. Лише досягаючи певної інтенсивності, подразники починають викликати відповідні відчуття.

Мінімальна величина подразнення, яка дає ледве помітне відчуття, називається абсолютним порогом відчуття.

Чим менша величина порога відчуття, тим більша абсолютна чутливість до даних подразників.

Абсолютна чутливість певних аналізаторів може бути в різних людей різною. Так, одна дитина чує дуже слабкі звуки (наприклад, цокання годинника, що знаходиться на великій відстані від її вуха), а інша їх не чує. Для того щоб у останньої виникло слухове відчуття, необхідно збільшити силу даного подразника (наприклад, наближаючи на певну відстань цокаючий годинник). Таким чином можна виявити, що абсолютна слухова чутливість у першої дитини вища, ніж у другої, і точно виміряти відмінність, що її тут спостерігають. Існують також способи визначення чутливості до розрізнення.

Чутливість до розрізнення визначається величиною найменшої відмінності між подразниками, яка дає ледве помітну відмінність у відчуттях.

Так, якщо на руку дитини, що сидить з закритими очима, покласти гирку в 20 г, а потім непомітно додати ще гирку 0,2 г, то вона не відчує збільшення ваги. Якщо ж замість цього додати 0,5—1- г, то у дитини виникне ледве помітне відчуття розрізнення. Тепер вона помічає, що стало трохи важче.

Величина відмінності між подразниками, при якій виникає ледве помітна відмінність у відчуттях, називається порогом розрізнення.

Чим менший поріг розрізнення, тим вища розрізнювальна чутливість. Розрізнювальна чутливість підпорядковується одній загальній закономірності: чим більше подразнення, тим більше потрібно його посилити для того, щоб викликати ледве помітне відчуття відмінності. Інакше кажучи, інтенсивність відчуттів зростав повільніше, ніж інтенсивність подразників. 

Так, для того щоб виникло відчуття відмінності в силі освітлення, до лампочки в 100 свічок досить додати одну свічку. Якщо ж початкове освітлення дорівнюватиме 500 свічкам, то добавка освітлення в 1 свічку виявиться вже недостатньою, вона залишиться непомітною. В цьому випадку для виникнення відчуття відмінності потрібно збільшити освітлення на 5 свічок. Людина звичайно помічає посилення (чи послаблення) сили освітленості на 1/100 початкової величини подразнення.

Розвиток розрізнювальної чутливості має важливе життєве значення. Він допомагає правильно орієнтуватися в навколишньому світі, дає можливість діяти в точній відповідності до найменших змін у навколишніх умовах. Ступінь чутливості аналізаторів до тих чи інших подразнень не залишається постійним, а змінюється залежно від ряду умов.

Чутливість аналізаторів змінюється в результаті більш або менш тривалої дії яких-небудь подразників. При дії сильних подразників вона зменшується, при дії слабких — збільшується. Така зміна чутливості до. певних подразників у результаті їх попереднього впливу називається адаптацією (пристосуванням)

Відомо, що коли після тривалого перебування в яскраво освітленій кімнаті перейти в слабко освітлене приміщення, то в перші хвилини ми відчуваємо себе в повній темряві, у нас не буде ніяких зорових відчуттів. Проте через деякий час наші очі поступово «звикнуть» до темноти, відбудеться адаптація до слабких світлових подразників.

Якщо при адаптації відбувається вплив попередніх подразнень на наступне відчуття подразників того ж самого роду (зорових, нюхових, температурних тощо), то в інших випадках спостерігається взаємодія в роботі різних аналізаторів.

Слабкі подразники збільшують чутливість до інших, одночасно діючих подразників, тоді як сильні подразники зменшують цю чутливість.

Збудження, що викликається слабким побічним подразником, поширюється по корі великих півкуль і посилює дію основних подразників. Так, наприклад, неголосні звуки, слабкі шкірні й температурні відчуття підвищують зорову чутливість. Сильні ж побічні подразники викликають у корі великих півкуль сильний осередок збудження, який завдяки нервовій індукції, гальмує дію основних подразників. Тому, наприклад, сильні звуки або різке коливання температури знидсують зорову чутливість.

Розглянуті випадки зміни чутливості мають безумовно рефлекторний характер і не потребують для своєї появи якого-небудь навчання.

Чутливість до тих чи інших подразників змінюється в результаті вправ, залежить від життєвого досвіду людини. Загальні закономірності такого роду змін були встановлені І. П. Павловим.

Коли нервове збудження, викликане певним зовнішнім впливом, досягає кори великих півкуль, там відбувається, уже зазначалося, вищий аналіз, дуже тонке розрізнювання подразників і зв'язування їх із суворо певними реакціями-відповідями організму. Ця аналізаторно-синтетична діяльність великих півкуль надзвичайно мінлива, має величезні можливості вдосконалення. І у зв'язку з цим наші відчуття можуть розвиватися, ставати дедалі правильнішим і точнішим відображенням властивостей навколишніх предметів.

Основні умови, необхідні для розвитку і вдосконалення відчуттів, полягають у тому, що особливості подразника, який ми відчуваємо, його відмінність від інших подразників не повинні бути байдужими для людини, повинні сигналізувати їй про щось важливе, що має для неї істотне значення.

Інакше кажучи, для того щоб раніше байдужий подразник почав виділятися і викликати строго певну реакцію-відповідь, він повинен одержати ділове підкріплення, супроводитися дією безумовного або добре закріпленого умовного подразника.

Так, до певного часу немовля не диференціює кольору навколишніх предметів. Bсі вони викликають у нього лише загальну орієнтувальну реакцію. Якщо ж поява одного кольору буде передувати годуванню, а інші кольори не одержать відповідного підкріплення, то дитина поступово почне їх відрізняти один від одного і по-різному на них реагувати.

Таке розрізнювання подразників, як показують досліди І. П. Павлова, наступає звичайно на зразу, а відбувається поступово, в результаті вправ.

Відчуття носять спочатку генералізований, узагальнений характер і лише поступово уточнюються, диференціюються.

Так, молодші дошкільники, перед якими поставлені в іграх або заняттях завдання діяти по-різному з різно пофарбованими предметами, спочатку плутають деякі кольори, не відрізняють, наприклад, зелений від синього, червоний від оранжевого тощо. Проте якщо діяльність дитини організована таким чином, що правильний вибір веде до певного результату, одержує ділове підкріплення (у вигляді схвалення вихователя чи одержання позитивного результату в грі), то поступово відбувається диференціювання подразників.

Важливе значення для підвищення розрізнювальної чутливості має протиставлення, підкріплюваних і непідкріплюваних подразників. Так, коли поява одного підкріплюваного подразника (наприклад, темно-зеленого кольору) чергується з появою іншого, близького до нього, але непідкріплюваного (наприклад, світло-зеленого), то потрібний колір виділяється швидше, ніж коли даний подразник повторюється ізольовано, не зіставляється з іншими.

Відкриті І. П. Павловим закономірності дозволяють пояснити, яким чином змінюється чутливість під впливом умов життя і діяльності людини.

Відомо, наприклад, що текстильники, які спеціалізувались на виробленні чорних тканин, розрізняють біля сорока відтінків чорного кольору. Досвідчені мукомели володіють такою тонкою дотиковою чутливістю, що можуть на дотик визначити не тільки якість муки, але й особливості зерна, з якого вона зроблена. Разючого розвитку досягає смакова і нюхова чутливість у спеціалістів по визначенню якості харчових продуктів (дегустаторів).

Всі наведені випадки пояснюються в першу чергу тим, що ті чи інші якості навколишніх предметів, які для більшості людей виявляються неістотними в їх трудовій діяльності, в діяльності представників зазначених професій набули особливо важливого значення. Розрізнювання їх систематично підкріплювалося, що й привело до підвищення даного виду чутливості.

Вчення І. П. Павлова про аналізаторну діяльність нервової системи дозволяє не тільки пояснити розвиток чутливості, але й визначити шляхи її виховання.

Просте показування предмета, який має ті чи інші властивості ще не забезпечує чіткого виділення дитиною цих властивостей, відчуття наявних між ними відмінностей.

У розрізнюванні певних подразників необхідна організація систематичних вправ. Якщо такі вправи провадяться у формі цікавої гри чи змістовного заняття, де правильне визначення якої-небудь властивості предмета (кольору, звуку, смаку) приводить до необхідного результату, то поступово відбувається розрізнення подразників, у дітей виникають більш точні, диференційовані відчуття тих чи інших властивостей предметів.

Якщо відчуття - викликаються окремими подразниками, та сприймання виникають під впливом складних комплексних подразників. Аналіз такого роду подразників здійснюється, як уже було сказано вище, корковим ядром аналізатора. Сприймання є відображенням у нашому мозку комплексу властивостей цілісного предмета, що знаходиться в певних взаємовідносинах з іншими предметами.

Так, наприклад, дивлячись на зображення трикутника, ми бачимо не розрізнені лінії, а певну геометричну фігуру, частиш якої знаходяться у певних співвідношеннях одна з одною.

Минулий досвід допомагає людині правильно сприймати дійсні особливості предмета.

Наприклад, коли ми дивимося на один і той самий стіл або стілець спочатку на відстані одного метра, а потім на відстані двох метрів, вплив цих речей на око змінюється, їх зображення

на сітчатці ока зменшується. Якби людина орієнтувалася в даному випадку тільки на зорові подразники, відчуваючи їх ізольовано, то вона припустила б помилку: їй здавалося б, що предмет при віддаленні зменшується. Насправді ж, дивлячись на один і той самий предмет з різних відстаней, ми вірно сприймаємо його справжню величину.
Спершу правильне визначення величини предмета досягається лише шляхом дотику. Проте обмацування предмета звичайно супроводиться його розгляданням. У процесі розгляду людина одержує не Рис 10 Ілюзія перспективи, тільки зорові подразнення, але й подразнення, що йдуть від внутрішніх і зовнішніх м'язів ока, які пристосовують око до розгляду предметів, що знаходяться від нас на різних відстанях.

У результаті утворених тимчасових зв'язків, як вказував І. П. Павлов, подразнення від сітківки, від працюючих м'язів ока, що виникають у процесі сприймання предмета, стають сигналами дійсної величини предмета.

Великий російський вчений І. М. Сеченов вказував на вирішальну роль рухів руки при дотику, а також рухів ока при розгляді для сприймання величини, форми, особливостей поверхні, місцеположення і переміщення предметів.

У процесі розвитку, під впливом життєвого досвіду і виховання рухи руки й ока все більше вдосконалюються, дитина поступово навчається ретельно розглядати предмети, обмацувати їх рукою тощо. Це підвищує точність сприймання, робить його дедалі вірнішим відображенням предметів.

У міру нагромадження досвіду і розвитку мислення людина переходить до дедалі складніших видів діяльності, які мають характер різних навчальних дослідів і спостережень, трудових операцій, наукових досліджень або художнього зображення предметів і явищ.

Такі види діяльності вимагають надзвичайно точного аналізу й синтезу комплексів різних подразників і призводять до розвитку дедалі досконаліших видів сприймання, до дедалі точнішого і вірнішого відображення оточуючої нас багатогранної дійсності.

Досвід, нагромаджений людиною в попередній діяльності, робить звичайно позитивний вплив на сприймання. Проте в деяких незвичайних обставинах він може призвести до помилок сприймання, до ілюзій.

На рис. 10 зображені три стовпчики, однакові за величиною, але вони здаються нам різними. Це відбувається тому, що додаткові деталі зображення викликають у нас враження різного віддалення цих стовпчиків. Оскільки ми звикли до того, що близькі предмети дають більше зображення на сітчатці, ніж далекі, то в нас виникає відповідна ілюзія і правий стовпчик починає здаватися більшим від лівого.

Проте ці випадки не відіграють істотної ролі в житті людини і виникають Лише при незвичайних обставинах. Крім того, навіть при виникненні неправильного, ілюзорного сприймання людина за допомогою додаткових спостережень і аналізу обстановки, а також шляхом спеціальних вимірів може завжди встановити дійсні властивості предмета, що сприймається.

В аналізі й синтезі подразників у людини важливу роль відіграє мова, друга сигнальна система. Називаючи голосно чи про себе предмети, що сприймаються, людина, з одного боку, допомагає тим самим виділити їх властивості — форму, розмір, колір тощо, а з другого боку, дає можливість об'єднати всі ці властивості в єдиний комплекс, в єдиний цілісний, образ, що відповідає реально існуючому предмету.

Цікаві сайти
Школа акробатики Анатомия
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://psychologia.ucoz.org обов'язково
Реклама
БУДЬ ЛАСКА СОХРАНИ

Copyright MyCorp © 2018