Психологія | Реєстрація | Вхід | RSSЧетвер, 13.12.2018, 07:23

Дитяча психологія

Меню сайту
Форма входу
Реклама

Розвиток мови у дошкільному віці

У дошкільному віці відбувається дальший розвиток дитячої мови, вдосконалення її звукового складу, розширення словникового запасу, практичне оволодіння граматичною будовою рідної мови.

Хоч переддошкільник, як було сказано, вже розрізняє відносно точно більшість звуків рідної мови і досить правильно їх вимовляє, проте диференціювання деяких фонем і їх відтворення є ще недосконалими. Важко даються дитині плавні р і л, свистячі с і з, шиплячі ж і ш. Недоліки розрізнювання і вимови переборюються лише в дошкільному віці. Значно зростає в дошкільному дитинстві словник дитини (від 300—400 слів у дворічної дитини до 3000—4000 у дитини сьомого року життя).

Відбувається дальше вдосконалення граматичної структури дитячої мови.

Як показали дослідження, оволодіння дитиною граматичними формами проходить ряд якісно своєрідних ступенів.

Так, наприклад, оволодіваючи на початку третього року життя орудним відмінком, дитина засвоєну спочатку форму для іменника чоловічого роду (наприклад, «стукав молотком») починає шаблонно вживати до всіх мовних явищ даного роду. Так, наприклад, вона говорить: «їсти буду ложечком», «витиратися ганчірочком» тощо. В дальшому в мові дитини появляються нові закінчення, властиві жіночому роду, -ою, -ею. Причому на перших порах нова форма знову узагальнюється і починає застосовуватись у всіх випадках вживання орудного відмінка, пригнічуючи раніше засвоєну форму. Дитина, наприклад, говорить не тільки «шила голкою», «витирала ганчіркою», але й «нагодувала яблукою», «різав ножою», хоч на попередньому ступені розвитку вона в цих випадках вживала правильне закінчення — «яблуком», «ножем» тощо.

Нарешті, на третьому ступені розвитку відбувається диференціація цих граматичних форм, розрізнювання закінчень орудного відмінка, що пов'язано з оволодінням дитиною категорією роду. Маючи тепер справу з іменниками чоловічого роду, дитина говорить: «стукав молотком», «витирав рушником», а у випадку іменників жіночого роду — «вигрібав лопатою», «поливав водичкою» тощо (дані Гвоздьова).

Засвоєні граматичні форми застосовуються не тільки до тих слів, вживання яких уже відоме дитині від дорослого, але й по відношенню до зовсім нових слів і виразів. Так, наприклад, дитина, яка тільки що почула нове слово «долото» і ніколи раніше не чула, як його вживають, на запитання, як треба сказати — «працював долотом» чи «долотой», цілком правильно відповідає — «долотом».

Розвиток мови дошкільника відбувається у зв'язку з ускладненням його діяльності і зміною відносин з навколишніми людьми. Дошкільник має більші можливості і є більш самостійною істотою, ніж переддошкільник. Дорослі ставлять йому нові вимоги, привчають нести певні обов'язки, змушують виконувати нескладні доручення. Прагнучи до самостійності і підпорядковуючись зрослим вимогам навколишніх людей дошкільник переходить до більш складних видів діяльності — малювання, ліплення, конструювання, творчої ролевої гри, елементарних форм трудової діяльності, навчальних занять. Діяльність, будучи в якійсь мірі творчою, передбачає нові форми спілкування дитини з дорослими і дитячим колективом. Виникає необхідність поділитися з усіма, хто її оточує, набутим досвідом, обговорити разом замисел майбутніх дій, сформулювати правила гри тощо. Під впливом цих нових завдань спілкування змінюються і форми дитячої мови.

Розвиток мови відбувається в процесі спілкування дитини з навколишніми людьми, яке стає в дошкільному віці багатшим і різноманітнішим завдяки нагромадженим дитиною знанням і участі в більш складних видах діяльності. Вдосконалення мови нерозривно пов'язане з розвитком мислення дитини, зокрема а переходом від наочно-дійового до розмірковуючого, логічного мислення, яке починає складатися в дошкільному віці. Все це спонукає дитину оволодівати засобами мови, переходити до нових, більш складних форм словесних висловлювань.

Змінюється взаємовідношення двох сигнальних систем, співвідношення між словом, з одного боку, з наочними образами і безпосередніми діями, з другого.

Якщо мова дитини раннього віку пов'язана головним чином з тим, що вона сприймає і робить у даний момент, то дошкільник, крім цього, починає розуміти і сам вести розмови про речі більш віддалені, які він може собі лише уявити, про які може лише мислити. Так виходить, наприклад, коли дошкільник слухає яку-небудь казку (рис. 19) або сам зв'язно описує те, що він раніше спостерігав або дізнався з розповідей дорослих, з прочитаної йому книги тощо.

У цих умовах дитина переходить від ситуативної мови, тобто мови, що складається з окремих, не зв'язаних одне з одним речень, які вимовляються дитиною в процесі виконання яких-небудь дій і зрозумілих для того, хто слухає, лише в тому випадку, коли він знайомий з тією ситуацією, у якій ці дії відбуваються, до зв'язної мови, тобто мови-повідомлення про побачене й пережите, в якому окремі висловлювання пов'язані в єдине ціле і зрозумілі співбесіднику без врахування тієї конкретної ситуації, в якій вони робилися.

Для того щоб зв'язно говорити, дитина повинна навчитися зв'язувати окремі речення в складні висловлювання, правильно вживати службові слова— заперечні частки (не, ні), прийменники, сполучники, вона повинна навчитися розуміти і вживати різноманітні суфікси, що змінюють значення слів; вона повинна навчитися правильно узгоджувати слова в реченнях відповідно до роду, числа й відмінка.

Протягом дошкільного віку при правильній організації виховної роботи дитина практично засвоює основні правила граматики рідної мови і користується ними у своїй усній мові. Проте шлях засвоєння дитиною граматики в дошкільному віці дуже своєрідний і істотно відрізняється від того, за яким іде шкільне навчання. Дошкільник не заучує граматичних правил, не заучує їх визначень, він навіть не знає, що таке сполучник, прийменник, рід, відмінок. Він опановує все це практично, слухаючи мову дорослих, сам розмовляючи з навколишніми людьми в побуті, в іграх і заняттях.

У міру нагромадження досвіду мовного спілкування у дитини утворюються неусвідомлені емпіричні мовні узагальнення, формується так зване почуття мови.

Дитина не тільки сама починає правильно говорити, але й помічає найменшу помилку в мові інших, хоч і не може пояснити, чому так не можна говорити. Так, п'ятирічна дитина, слухаючи, як її дворічний брат говорить: «Петя ходила», повчально його поправляє: «Треба сказати — ходив, а не ходила». Але коли її запитують, чому так не можна говорити, вона, не розуміючи, відповідає: «Так не говорять, так неправильно». Вона ще не знає і не вміє формулювати правила, якими вже практично користується у своїй мові.

Фізіологічною основою почуття мови є динамічний стереотип, який складається під впливом досвіду мовного спілкування з навколишніми людьми. Такий стереотип являє собою систему тимчасових зв'язків (але при цьому зв'язків уже узагальнених). Це тимчасові зв'язки між словесними подразниками, які утворилися відповідно до граматичних особливостей мови.

Коли дитина спостерігає схожі явища мови, наприклад однотипне узгодження дієслів і прикметників з родом іменників, в її мозку відбувається генералізація, узагальнення відповідних нервових зв'язків. У результаті, користуючись лише своїм практичним досвідом усної, розмовної мови, вона починає змінювати і узгоджувати нові слова за аналогією до того, як це вона робила із старими, вже відомими їй словами.

Почуття мови виявляється і формується не тільки в процесі правильного вживання вже відомих виразів, але і в зміні слів і в словоутворенні.

К. І. Чуковський вказує на те, що процес оволодіння мовою не зводиться до механічного наслідування готових мовних форм, а включає в себе творчий активний момент зміни дитиною слова на основі почуття мови.

Засвоївши в процесі спілкування з дорослими флексії і суфікси рідної мови, діти в дошкільному віці починають створювати зовсім нові слова, які відсутні в словнику дорослих. Проте, воло-діючи почуттям мови, вони роблять це відповідно до її духу і законів. Так, наприклад, за аналогією з наявними словами: пожежник, фізкультурник тощо дитина використовує суфікс -ику утворюючи нове слово копальник (людина, яка копає землю) тощо. Вживаючи суфікс зменшувальності для множини живих істот -ата, дитина створює слова: вужата, курята і навіть шишата (маленькі шишки), цвяшата (цвяшки) тощо.

Таке активне оперування словом, яке має характер своєрідної мовної гри, має важливе значення в розвитку дитячої мови і формуванні почуття мови.

Формування цього почуття є істотною умовою для правильної побудови усної мови у дошкільника і створює необхідні передумови для свідомого засвоєння граматики в період шкільного навчання.

У процесі розвитку мови дитина повинна засвоїти не тільки нові слова, але і їх значення. Значення слів, як уже було сказано, являє собою узагальнення ряду схожих предметів або явищ. Тому оволодіти значенням слова важко для дошкільника. Іноді трапляється, що дитина, засвоївши яке-небудь слово, не розуміє ще його справжнього значення і тлумачить це слово по-своєму, відповідно до свого обмеженого досвіду. Вересаев описує, як у дитинстві він був здивований, коли людина, яку називали сином куховарки, виявилась здоровенним чоловіком з рижими вусами. Він думав, що «сином» може бути тільки маленький хлопчик, вкладаючи, таким чином, у це слово своє, особливе значення. Вихователь повинен стежити за тим, щоб, засвоюючи нове слово, дитина разом з тим правильно розуміла його значення.

Мова дитини набуває різного характеру на різних етапах дошкільного дитинства.

Мова дітей третього року життя має ще багато рис, характерних для мови дитини раннього віку.

У значній мірі зберігається безпосередній зв'язок дитячих висловлювань із сприйманням і дією. Малята говорять, головним чином, про те, що вони в даний момент сприймають і роблять. Так, слухаючи оповідання із книжки, вони більш орієнтуються на те, що намальовано на картинці, ніж на прослуханий текст. Свої думки молодші дошкільники звичайно висловлюють короткими реченнями, не пов'язуючи їх одне з одним. Відповідаючи на запитання вихователя, дітям важко побудувати зв'язне оповідання.

Вимова звуків у дітей третього-четвертого року життя ще недосконала. Звуки р, л, ш, ж багато хто з трирічних дітей ще не вимовляє чи замінює іншими (наприклад, говорять «Зеня» замість «Женя», «лука» замість «рука»). Склади в словах іноді замінюються або переміщуються (наприклад, «коцур» замість «цукор»). Це пояснюється почасти невмінням володіти своїм мовним апаратом, почасти недостатнім розвитком мовного слуху.

Під впливом правильно організованої виховної роботи, повсякденного спілкування з дорослими, ігор і спеціальних занять діти переходять до досконаліших форм побудови мови, оволодівають правильною вимовою звуків.

Мова дітей п'ятого-шостого року життя стає багатшою за своїм змістом і набуває складнішої будови, ніж у малят.

Значно збільшується словник дитини. Розмови дітей часто стосуються вже не даних, безпосередньо сприйманих обставин, а того, що було сприйнято раніше або ж розказано батьками і вихователями та іншими дітьми. Таке розширення мовного спілкування призводить до зміни будови дитячої мови. Поряд з назвами предметів і дій діти починають широко користуватися різними визначеннями.

Дитина пов'язує речення і підпорядковує їх одне відповідно до характеру описуваних явищ. Ця зміна в побудові мови тісно пов'язана з появою розсудкового, логічного мислення.

Разом з тим у мові дитини середнього дошкільного віку поряд з новими особливостями зберігаються риси попереднього етапу розвитку. Незважаючи на те, що її мова стає більш зв'язною, ніж у маляти, все ж у мові часто зустрічається заміна іменників, яких не вистачає, вказівками типу той, цей, там тощо.

У вимові звуків дитина, що стоїть на цій віковій ступені досягає великих успіхів. Тільки іноді, звичайно в результаті недостатньо уважного педагогічного підходу до дитини, у п'ятирічних дітей зустрічаються помилки у вимові деяких звуків (частіше всього р і ш).

Бесіди вихователя з дітьми, слухання казок та інших творів дитячої літератури, розмови дітей у процесі колективних ігор і занять є необхідною умовою розвитку дитячої мови в цьому віці.

У дітей сьомого року життя відбувається дальший розвиток мови. Значно збільшується словник дитини.

Спілкування з навколишніми людьми, яке ускладнюється у зв'язку з новими формами навчальних занять, колективних ігор, трудових доручень, призводить до збагачення словника дитини і до оволодіння новими граматичними формами рідної мови.

Разом з тим збагачення досвіду дитини, розвиток її мислення впливає на зміну будови її мови, в свою чергу спонукає її до оволодіння новими, складнішими формами мови.

У фразі виділяються головні й підрядні речення. Дошкільник широко використовує слова, які виражають причинні (тому що), цільові (для того щоб), наслідкові (якщо) зв'язки між явищами.

У ставленні дитини до власної мови з'являються нові моменти. .Діти шести років не тільки керуються в практиці мовного спілкування почуттям мови, але й роблять перші спроби усвідомити граматичні особливості мови.

Дитина пробує пояснити, чому треба говорити так, а не інакше, чому це сказано правильно, а це неправильно. Так, шестирічна дитина заявляє: «Не можна говорити: дівчинка сидів на стільці, це про хлопчика чи дядю так говорять». Або: «Не можна говорити: я завтра пішов у ліс; пішов — це коли про вчора, а тут піду треба сказати».

При правильній організації виховної роботи, при проведенні спеціальних занять з рідної мови старші дошкільники не тільки навчаються зв'язно висловлювати свої думки, але й починають .аналізувати мову, усвідомлювати її особливості.

Це вміння свідомо поставитися до власної мови, зробити її предметом свого аналізу має важливе значення для підготовки дітей до шкільного навчання, для наступного оволодіння грамотою.

На кінець дошкільного віку дитина повинна оволодіти основними формами усної повсякденної мови, вміючи користуватися нею в розмові з навколишніми дорослими, у спілкуванні з однолітками, збагачуючи за її допомогою свої знання і організовуючи свою діяльність.

Дальший розвиток дитячої мови відбувається вже в умовах навчальної діяльності.

Якщо на більш ранніх ступенях розвитку дитина засвоювала мову головним чином практично, спілкуючись з навколишніми людьми в побуті, іграх і заняттях, то тепер перед нею ставиться  спеціальне завдання — оволодіти всім багатством рідної мови і навчитися свідомо користуватися основними правилами граматики. 

Велике значення в психічному розвитку школяра має навчання писемної мови. Оволодіння грамотою відкриває перед дитиною нові шляхи набуття знань через книжки, журнали, газети.

Уміння читати робить факти мови предметом зорового сприймання, спрощує їх аналіз, полегшує їх усвідомлення. Разом з тим, оволодіваючи грамотою, дитина навчається точніше і логічно послідовніше викладати свої думки, що справляє позитивний вплив на розвиток її усної мови.


Цікаві сайти
Школа акробатики Анатомия
Колготки
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://psychologia.ucoz.org обов'язково
Реклама
Шкарпетки
БУДЬ ЛАСКА СОХРАНИ

Copyright MyCorp © 2018