Психологія | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 25.09.2018, 20:24

Дитяча психологія

Меню сайту
Форма входу
Реклама

Розвиток уяви у дітей

У новонародженої дитини уяви ще немає. Уява складається в процесі життя дитини, в її діяльності, під вирішальним впливом умов життя, навчання і виховання.

Для розвитку уяви необхідно набути відповідного досвіду, розширити коло уявлень про навколишню дійсність.

Цей досвід набувається як шляхом особистих спостережень дитини у процесі її діяльності, так і через дорослих, які передають дитині свої знання про навколишні предмети і явища, свій творчий досвід.

Існувала неправильна думка, що уява досягає свого розквіту у дітей молодшого віку, а потім поступово відмирає, поступаючись місцем тверезому мисленню. З цього приводу великий російський педагог і психолог К. Д. Ушинський писав: «...Думають, що з віком вона (уява.— О. 3.) послаблюється, тьмяніє, втрачає жвавість, багатство і різноманітність. Але це велика помилка, яка суперечить всьому ходові розвитку людської душі. Уява дитини і бідніша, і слабша, і одноманітніша, ніж у дорослої людини».

Лише під впливом виховання може сформуватися та творча уява, яка характерна для діяльності робітника, вченого, художника.

Перші прояви уяви можна спостерігати вже у ранньому віці, у дітей другого року життя.

На основі слідів попередніх подразнень, шляхом нових їх поєднань у дитини починають виникати перші образи уяви. Ці початки уяви виявляються в перших сюжетних іграх дітей раннього віку, а також у тому інтересі, який вони виявляють до найпростіших історій, що їм розповідають дорослі. Так, малюк одного року, який навчився вже до деякої міри володіти ложкою, бере замість ложки сірник і «годує» ним бабусю і маму, які з ним перебувають, а також фарфорового собачку і бюст дівчинки. Так відбувається уявлюване годування.


Слухаючи казку «Сорока-ворона», дворічний хлопчик настільки яскраво уявив собі весь зміст цієї історії, що його охопив жаль до п'ятого, ображеного пальця, обділеного «сорокою». Бажаючи дещо виправити допущену несправедливість, він після закінчення казки заявляє: «А мама його теж нагодувала».

Ці приклади показують, що вже у ранньому віці в дитини поряд з образами пам'яті починають виникати образи уяви. Проте на перших порах свого розвитку уява виявляється дуже слабкою і бідною за своїм змістом. Дитина в своїй уяві ще дуже зв'язана сприйманими в даний момент обставинами і обмеженим запасом свого невеликого особистого досвіду.

Так, діти півтора-двох років ще нездатні слухати оповідання про скільки-небудь віддалені речі і події, але вони з задоволенням вислуховують маленькі історії, що нагадують сцени з їх власного життя, недавно ними пережиті.

Слабкість і обмеженість уяви другого року життя виявляється також у їх іграх. Ці ігри звичайно відтворюють будь-які нескладні дії, що неодноразово спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку (укладання дітей, умивання, годування тощо).

На відміну від дошкільника дитині раннього віку трудно- доповнити який-небудь предмет, що його не вистачає в грі, видуманим, уявленим. Так, якщо малюк звик, граючи в обід, годувати ляльку із маленької чашечки, то при відсутності цієї чашечки він розгублюється і не знає, що робити. Ініціатива в грі у дітей цього віку звичайно виходить не від них самих, а від дорослих. Перші ігри дітей — це ті, в які з ними грались дорослі чи старші діти.

Таким чином, уява дітей раннього віку спочатку ще дуже обмежена і відрізняється, з одного боку, своїм пасивним, відтворюючим, а з другого боку — мимовільним характером.

У дошкільному віці під впливом виховання, у зв'язку з розширенням досвіду дитини, виникненням у неї нових інтересів і ускладненням її діяльності відбувається дальший розвиток дитячої уяви. Цей розвиток має не тільки кількісний, але і якісний характер. Уява дошкільника не тільки багатша, ніж у дитини раннього віку, але вона набуває нових рис, яких не було в перед- дошкільному віці.

У своїх вимислах дошкільники більш винахідливі, ніж перед дошкільники, їх уява носить не тільки відтворюючиий, але й творчий характер.

Навіть у тих випадках, коли вихователь пропонує дошкільникам сюжет гри, вони не механічно його відтворюють, а творчо розвивають і доповнюють запропоновану тему.
Після екскурсії на залізничну станцію вихователька пропонує дітям середньої групи дитячого садка: «Давайте гратися в залізницю». Діти з радістю погоджуються і за допомогою виховательки розбирають ролі. Один буде начальником станції, другий — пасажиром, третій — машиністом тощо. А Миша заявляє: «Я буду шофером, буду людей возити і речі на вокзал». Він творчо розширив сюжет гри, сам собі придумав роль і кола обов'язків, які буде виконувати.

Уява дошкільника стає менш залежною від того, що сприймає в даний момент дитина.

Діти раннього віку у своїй уяві надзвичайно залежать від речей та іграшок, які знаходяться зараз перед ними. Якщо їм впадає в очі лялька, вони починають її заколисувати; якщо їм дають візочок, вони возять його взад і вперед, тощо. На відміну від цього уява дошкільників менше залежить від обставин, що безпосередньо сприймаються.

Під час гри в залізницю дошкільник уявляє собі, що стілець — це вагон або паровоз. А потім, у грі з ляльками, стілець перетворюється в будинок, і під ним зручно розставляються іграшки і посуд. Нарешті, коли під час гри в магазин потрібно влаштувати де-небудь касира, стілець стає касою, і через отвір в його спинці приймають гроші і видають чеки покупцям. У межах захоплюючого сюжету гри дошкільник уже може підпорядковувати роботу своєї уяви загальній темі, основному задуму колективної ігрової діяльності.

Уява дошкільника набуває рис деякої ціле-спрямованості, певної довільності.

Всі ці зміни в дитячій уяві виникають, звичайно, не зразу. Уява проходить у своєму розвитку ряд якісно своєрідних ступенів протягом дошкільного дитинства.

Уява дітей третього-четвертого року життя ще багато в чому схожа з уявою дітей раннього віку. Сюжети їх ігор часто обмежуються відтворенням досить вузького кола дій і подій, що спостерігалися дітьми дома або в дитячому садку. Часто повторюються ігри в приготування обіду, в умивання, одягання і годування ляльок тощо.

Для дітей цього віку характерна велика залежність процесу уяви від предметів і явищ, що сприймаються в даний момент.

У своїй уяві молодший дошкільник ще мало самостійний, мало ініціативний. Для того щоб ввести новий сюжет у гру чи в малювання молодшого дошкільника, дорослому звичайно доводиться не тільки розкрити тему його діяльності, але й організувати відповідну обстановку, наочно показати спосіб виконання окремих дій, допомогти підібрати відповідну роль у грі тощо.

Маючи недостатній практичний досвід, молодші діти ще погано диференціюють образи уяви і уявлення про дійсно сприйняті предмети і явища. Молодший дошкільник інколи змішує уявлене з дійсним; те, що він видумав, з тим, що він дійсно бачив і пережив.

Про великого російського актора К. Станіславського розповідають, що коли йому було біля трьох років, він «страшенно перелякав усіх, сказавши, що він «гоуку пуоковтнув» (тобто голку проковтнув). «Боже мій, що тут було! «Де ти її відчуваєш?» — «Тут»,— показує на груди. «А тепер?» — «Тепер тут»,— показує зовсім інше місце. Скоріше за лікарем. Переполох! Жах! Кінець кінцем виявляється, що ніякої голки Костя не ковтав і що просто так собі вигадав». Мабуть, під впливом чутих розмов дитина так яскраво уявила собі, що вона проковтнула голку, що сама повірила в дійсність своєї вигадки.

Таке змішування уявлюваного і дійсного зустрічається також і в старших дітей. Проте в більшості випадків старші дошкільники вже добре знають, що робиться чи говориться «понарошку», а що «взаправду», що є вимислом, а що — дійсністю.

На п'ятому-шостому році життя дитини уява істотно змінюється. У зв'язку з розширенням досвіду дитини, розвитком її інтересів, ускладненням її діяльності уява набуває більш творчого характеру. Сюжети дитячих ігор, малюнків, самостійних оповідань стають багатшими і різноманітнішими.

У них дитина відображає вже не тільки те, що відбувається в її найближчому оточенні, але й значно дальші події із життя радянських людей, що працюють в колгоспах, на фабриках, будовах.

У своїй уяві дитина цього віку досягає значно більшої самостійності та ініціативи. Вона вже не просто відтворює з деякими варіантами теми, запозичені у дорослих чи старших дітей. Вона творчо їх видозмінює, доповнює, сама починає шукати способи здійснення своїх творчих задумів.

Проте, досягаючи досить високих ступенів розвитку, уява у дітей цього віку може успішно протікати тільки в тому випадку, коли вона безпосередньо пов'язана із зовнішньою діяльністю дитини.

Для того щоб уявляти, дитині треба щось робити: гратися, малювати, будувати чи розповідати. Зображуючи вершника, дитина легко може уявити, що зонтик — це кінь, а шафа для одягу — це конюшня. Але для всього цього вона повинна скакати на зонтику, інакше уява перестає працювати, відмовляється їй служити. Навіть відтворюючи в своїй уяві образи героїв і подій, описаних у прослуханих оповіданнях і казках, дошкільник є не пасивним слухачем, а активним учасником сприйнятих історій, втручається в розповідь, жестикулює і відпускає різні репліки, гладить рукою зображення позитивних героїв, намагається олівцем зачорнити фізіономії негативних персонажів тощо.

Він не вміє ще уявляти, так би мовити, про себе, зовнішньо залишаючись бездіяльним, як це робить школяр чи дорослий.

На кінець дошкільного віку, приблизно на сьомому-восьмому році життя дитини, уява піднімається на новий, вищий ступінь розвитку. Під визначальним впливом виховання відбувається дальше збагачення досвіду дитини, яке дає їй можливість відбити в своїх іграх і образотворчій діяльності ширшу ділянку навколишньої дійсності.

Стаючи більш творчою і цілеспрямованою (що виявляється, наприклад, у підпорядкуванні своєї уяви вимогам взятої на себе ролі, правилам гри тощо), уява поступово набуває відносної незалежності від зовнішньої діяльності.

Іноді спостерігаються цікаві перехідні форми. Уява, наприклад, протікає ще, головним чином, у процесі гри. Але сама гра вже проявляється не стільки в зовнішніх діях, скільки у внутрішньому плані, в плані уявлень.

Короленко описує, як він з братом грався в дитинстві в подорож. Забравшись у стару карету, що стояла на звалищі, вони просиджували в ній годинами, зовнішньо майже нічого не роблячи. Брат зрідка підганяв уявних коней, а маленький Короленко вимовляв інколи кілька слів, звертаючись до уявних зустрічних. Основний зміст гри розгортався у внутрішньому, мисленому плані. Вони уявляли собі далекі країни, які відвідували, небезпечні подорожі, які їм доводиться пережити в дорозі, тощо.

Уява, нерозривно пов'язана з зовнішньою діяльністю дитини, в ході розвитку перетворюється у відносно самостійну психічну діяльність.

Розвиток уяви у дитини дошкільного віку має важливе значення для підготовки її до школи. Ніяке шкільне навчання не може проходити успішно, якщо воно не спирається на достатньо розвинену уяву.

Як уже зазначалось, для того щоб зрозуміти урок з географії, засвоїти розділ із підручника історії чи розв'язати задачу з фізики, треба вміти уявити собі предмет чи явище по опису, тобто відтворити їх у своїй уяві.

Таким чином, навчальна діяльність ставить великі вимоги до уяви. Разом з тим шкільне навчання сприяє її дальшому розвиткові. Завдяки оволодінню основами наук, завдяки нагромадженню обширних знань відтворююча уява школяра стає точнішою, а творча уява цілеспрямованішою, глибшою за своїм змістом.

Уява розвивається не сама собою, а вимагає відповідних умов і насамперед організації правильної виховної роботи.

При відсутності правильного педагогічного керівництва розвиток уяви дуже затримується або ж починає йти в небажаному напрямку.

Гончаров чудово описав в «Обломові», якого перекрученого характеру набирає уява дитини, яку виховують далеко від реального життя, оберігають від «усього, що існує насправді», знайомлять тільки із світом казкових вигадок і фантазій. В результаті «населилась уява хлопчика дивними примарами; боязнь і туга засіли надовго, може назавжди, в душу. Він сумно оглядається навколо і все бачить у житті шкоду, біду, все мріє про ту чарівну сторону, де немає зла, клопоту, суму, де живе Мілітриса Кірбітівна, де так добре годують та одягають даром...». Так починає складатися завдяки неправильному вихованню тип бездіяльного фантазера, марного мрійника.

Виховуючи дитячу уяву, необхідно добиватись, щоб вона була пов'язана з життям, щоб вона була творчим відображенням нашої дійсності.

Знайомлячись на прогулянках, у бесідах з вихователями з навколишнім життям, дитина потім відображає сприйняте в своїх малюнках, іграх, і в процесі цієї творчої переробки нагромадженого досвіду формується її уява.

Необхідно пам'ятати, що уява дошкільника розвивається в діяльності: в грі, в малюванні, в заняттях з рідної мови. Тому організація цих видів діяльності, педагогічне керівництво ними мають вирішальне значення для розвитку уяви.

Важливу роль у розвитку уяви має художнє виховання дітей.

Слухаючи казки і художні оповідання, будучи присутнім на спектаклях, розглядаючи доступні її розумінню твори живопису і скульптури, дитина навчається уявляти собі зображені події у неї розвивається уява.

Цікаві сайти
Школа акробатики Анатомия
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://psychologia.ucoz.org обов'язково
Реклама
БУДЬ ЛАСКА СОХРАНИ

Copyright MyCorp © 2018