Психологія | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 25.09.2018, 19:35

Дитяча психологія

Меню сайту
Форма входу
Реклама

Загальне поняття про будову і діяльність нервової системи.

Психічні явища, як уже зазначалося, являють собою продукт діяльності нервової системи. Тому вивчення анатомії і фізіології нервової системи необхідне для розуміння природи психіки.

Анатомічно (за своєю будовою) нервова система вищих тварин і людини являє собою дуже складний утвір. До неї входить центральна й периферична нервові системи (рис. 4).

Центральна нервова система (головний і спинний мозок) складається з ряду частин, що надбудовуються одна над одною (рис. 5).


Чим вище розміщена та чи інша частина мозку, тим складніша її будова і функція. Найнижче розміщений відділ нервової системи — спинний мозок — регулює діяльність ізольованих м'язових груп і окремих внутрішніх органів. Довгастий мозок, який знаходиться вище спинного мозку, разом з мозочком регулює більш складні функції організму, які вимагають участі цілих систем м'язів і внутрішніх органів, як наприклад функції дихання, кровообігу, травлення тощо. Ще вище розміщений середній мозок (чотиригорбикове тіло) здійснює регуляцію складних безумовно рефлекторних рухових реакцій і змін положення всього тіла. Вищим відділом центральної нервової системи є великі півкулі головного мозку (рис. 6).


До їх складу входять підкоркові вузли — скупчення нервових клітин, що лежать у глибині, і шар нервових клітин, що знаходиться на самій поверхні півкуль,— кора головного мозку. Підкоркові вузли разом з розміщеними поблизу від них зоровими буграми які входять до складу так званого проміжного мозку) складають підкорку. Кора разом з підкоркою здійснюють і регуляцію найскладніших, індивідуально набутих реакцій. їх робота і є фізіологічною основою психічних явищ. Периферична нервова система являє собою велику кількість нервів і нервових вузлів, що пронизують все тіло людини. Нерви з'єднують центральну нервову систему,  

по-перше, з сприймаючими приладами (оком, вухом, чутливими закінченнями в шкірі, м'язах тощо), а по-друге, з робочими органами (м'язами і залозами). .

За допомогою нервової системи здійснюється взаємодія цілісного організму з навколишнім середовищем, а всередині організму окремі його частини об'єднуються для сумісної діяльності. Так, наприклад, нервова система узгоджує діяльність органів дихання, кровообігу тощо.

Як показали дослідження І. М. Сеченова і І. П. Павлова, робота всієї нервової системи, починаючи з нижчих і кінчаючи вищими її відділами, має рефлекторний характер, складається з різного роду рефлексів.

Рефлексами називаються закономірні відповіді організму, здійснювані за допомогою центральної нервової системи, на зовнішні або внутрішні подразники.

Рефлекторний процес відбувається таким чином. Різні впливи середовища (світло, звук, тиск тощо) на певні сприймаючі прилади (око, вухо, поверхня шкіри) викликають у них нервове збудження, яке поширюється по доцентрових шляхах до центральної нервової системи. Звідти по відцентрових шляхах збудження доходить до відповідних робочих органів (м'язів і залоз), викликаючи відповідну реакцію. Наприклад, стороннє тіло, що попало в дихальне горло, викликає кашель, дотикання голки до шкіри викликає відсмикування руки, їжа, що попала в рот, викликає виділення слини.

Такі реакції, здійснювані за допомогою нервової системи, дозволяють організмові пристосовуватися до зовнішнього середовища.

Діяльність нервової системи дуже тісно зв'язана з діяльністю організму в цілому. Внутрішні органи (органи травлення, дихання, кровообігу тощо) мають відповідні сприймальні прилади і зв'язані доцентровими й відцентровими шляхами з центральною нервовою системою. Завдяки цьому центральна нервова система може одержувати сигнали, що йдуть від внутрішніх органів, і в свою чергу надсилати їм у відповідь нервові імпульси. У людини вищий відділ центральної нервової системи кора великих півкуль — через підкорку регулює не тільки зовнішню поведінку, але й процеси, що відбуваються всередині організму. Разом з тим різні зміни в роботі внутрішніх органів здійснюють через підкорку вплив на діяльність кори великих півкуль, активізуючи одні рефлекси головного мозку і пригнічуючи інші. Так, наприклад, під час голодування в людини може наступити харчове збудження, у неї починається посилене виділення слини при розмові про їжу, виникають яскраві спогади про смачні страви тощо. При різних фізичних стражданнях больові сигнали, що надходять у центральну нервову систему, викликають пригнічений настрій, утруднюють протікання мислительних процесів тощо. В цій взаємодії провідна роль належить центральній нервовій системі і її вищому відділу — корі головного мозку, яка керує як процесами, що відбуваються всередині організму, так і його взаємовідносинами з зовнішнім середовищем.

Дослідження І. П. Павлова показали, що рефлекси бувають двох видів — безумовні й умовні.

Безумовні рефлекси здійснюються нижчими відділами центральної нервової системи (спинним мозком і мозковим стовбуром) і мають постійний, природжений характер.

Так, новонароджена дитина, дотикаючись губами до грудей матері, відкриває рота, робить сисні рухи й виділяє слину. Ці рефлекси є безумовними, вони є в дитини від народження і не потребують ніякого індивідуального досвіду, не потребують навчання для своєї появи. Тут існує постійний природжений зв'язок між сприймаючими і робочими органами,

На основі постійних безумовних рефлексів виникають рефлекси тимчасові, умовні, що набуваються в результаті індивідуального досвіду.

Умовні рефлекси здійснюються вищими ; відділами центральної нервової системи — великими півкулями головного мозку. Вони мають тимчасовий характер, виникають і зникають За певних об ставив.

Умовний рефлекс утворюється при умові збігу в,часі якого - небудь індиферентного, байдужого подразника і подразника безумовного, що викликає безумовну реакцію. При цьому індиферентний подразник повинен трохи передувати безумовному. В цьому випадку виникає новий тимчасовий зв'язок між роз'єднаними раніше ділянками головного мозку. Подразник, який був раніше індиферентним, стає умовним подразником, починає викликати ту ж реакцію, яка раніше виникала тільки у відповідь на безумовний подразник.

Так, якщо годування грудної дитини супроводити кожного разу яким-небудь байдужим для неї подразником (світлом лампочки, що загоряється, або звуком труби), то можна в неї виробити умовний рефлекс. Звук труби або світло лампочки (що стали тепер умовними подразниками) викликатимуть у дитини ті ж реакції (рух рота, слиновиділення), які раніше виникали тільки після попадання їжі в рот (безумовний подразник).

Завдяки утворенню умовних рефлексів не тільки подразники, які прямо Служать задоволенню потреб організму (наприклад, в їжі) або загрожують його існуванню (наприклад, опік або укол), але й безмежна кількість інших впливів, так чи інакше зв'язаних з першими, можуть викликати реакції-відповіді. Таким чином, подразники, які були раніше байдужими, стають для організму сигналами життєво важливих впливів. Усі умовні рефлекси, що виникають у відповідь на безпосередні (несловесні) впливи навколишньої дійсності (кольори, запахи, звуки, дотики), утворюють у своїй сукупності першу сигнальну систему.

У результаті суспільної трудової діяльності людей і спілкування їх за допомогою мови вища нервова діяльність у людини набуває якісно своєрідного характеру.

У людини, на відміну від тварини, умовними сигналами можуть бути не тільки подразники, що безпосередньо сприймаються, але й слова, які їх означають, а також поєднання слів, що утворюються за певними граматичним правилами.

Починаючи з раннього дитинства, людина, ознайомлюючись з навколишніми предметами і явищами, одночасно засвоює їх назви, і в її мозку утворюються мідні зв'язки між безпосередніми і словесними впливами. В результаті слова стають заступниками реальних предметів, стають, так би мовити, сигналами сигналів і можуть викликати ті ж реакції-відповіді, що й означувані ними безпосередні враження від цих предметів.

Наприклад, словесне означення будь-яких апетитних страв може викликати в зголоднілої людини таке ж саме слиновиділення, як і реальна їжа. Слово «гадюка» може викликати таку ж реакцію страху,, як і вигляд справжньої гадюки. Це говорить про те, що слова пов'язуються з різноманітними зовнішніми безпосередніми безумовними й умовними подразниками, а також з різними реакціями-відповідями організму.

Система тимчасових зв'язків, що утворюється в мозку людини під впливом словесних подразників, являє собою другу сигнальну систему великих півкуль головного мозку, що вносить істотні зміни у вищу нервову діяльність.

Слово означає не тільки окремі предмети і явища, але й цілі їх групи, що об'єднані за певною ознакою. Так, словом «стілець» люди означають безмежну кількість стільців, що надзвичайно відмінні один від одного за величиною, пофарбуванням, формою тощо, але мають між собою щось істотно схоже в своїй будові і призначенні. Словом «тварина» означають величезну кількість , різних конкретних тварин, що дуже відмінні одна від одної багатьма рисами, але мають між собою щось істотно схоже як представники тваринного світу. Інакше кажучи, важливою якістю слова, як умовного подразника, є те, що воно припускає виділення, абстрагування якої-небудь однієї істотної властивості предмета, який називається, і об'єднання, узагальнення схожих предметів на основі цієї ознаки. Наприклад, розглядаючи такі різні предмети, як сани, віз, трамвай, автобус, поїзд тощо, ми
можемо мислено абстрагувати одну їх загальну ознаку (те, всі вони є засобами пересування) і на її основі узагальните ці предмети в єдине поняття «транспорт». Таким чином, р о виток другої сигнальної системи вносить, я зазначав І. П. Павлов, новий принцип у вищу нервову діяльність людини — абстрагування і узагальнена перших сигналів дійсності, що складає фізіологічну основу вищого, людського мислення.

Той факт, що умовними сигналами для людей є не тільки предмети, які безпосередньо сприймаються, але й слова, що їх означають, відіграє вирішальну роль у психічному розвитку людини. Так, шляхом мовного обміну з навколишніми людьми людина дістає можливість збагачувати свої знання не лише за рахунок обмеженого особистого досвіду, але й за рахунок засвоєння суспільного досвіду, тобто досвіду,  нагромадженого усім людством.

Разом з тим слово, як уже було сказано, дозволяє узагальнювати спостережувані явища, формулювати загальні закономірності, що лежать у їх основі, і, таким чином, допомагає людині глибше зрозуміти дійсність, а разом з тим свідомо й планомірні змінювати її у своїх цілях.

Друга сигнальна система розвивається і функціонує у тісній взаємодії з першою сигнальною системою.

Слово може виконувати свою роль лише тоді, коли воно, міцно зв'язане з безпосередніми враженнями від дійсності, коли воно спирається на практичний досвід людини. У противному разі слово перетворюється у «звук порожній», а словесні міркування стають надзвичайно абстрактними, втрачають свій зв'язок з дійсністю і будь-яке теоретичне або практичне значення.



Цікаві сайти
Школа акробатики Анатомия
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://psychologia.ucoz.org обов'язково
Реклама
БУДЬ ЛАСКА СОХРАНИ

Copyright MyCorp © 2018