Психологія | Реєстрація | Вхід | RSSПонеділок, 25.09.2017, 02:02

Дитяча психологія

Меню сайту
Форма входу

Реклама

Психологією називається наука про психіку людини і тварин

Психологією називається наука про психіку людини і тварин.

Слово психологія утворене з двох грецьких слів — «псюхе», що означає — душа, психіка, і «логос», що означає — слово, вчення.

Психологія вивчає психічні процеси і психічні властивості людини, закономірності їх вияву і розвитку. Психічні процеси відомі кожному на основі повсякденних спостережень над іншими людьми і над самим собою.

Людина відчуває окремі властивості предметів і явищ навколишньої дійсності, сприймає цілісні предмети, згадує про те, що було сприйняте раніше, мислить, розв'язуючи практичні й теоретичні завдання, які стоять перед нею, виявляє волю, прагнучи досягти певних цілей, переживає різноманітні почуття.

На основі життєвого досвіду нам відомо також, що різні люди мають різні психічні властивості: різні здібності, потреби та інтереси, різні темпераменти й характери. Всі ці різноманітні психічні процеси й психічні властивості становлять у своїй сукупності психіку. Найпростіші форми психіки властиві і тваринам.

У людини, у зв'язку з суспільними умовами її життя, постає вища форма психіки — свідомість.

Що ж являє собою психіка? Це дуже важливе питання розв'язується по-різному матеріалістами й ідеалістами, між якими протягом усієї історії науки точилась непримиренна боротьба.

Ідеалісти захищають те хибне, суперечне науковим даним положення, що психіка нібито первинна по відношенню до матерії, що вона виникає раніше матерії, розвивається незалежно від матерії і робить визначальний вплив на матеріальні процеси.

Багато ідеалістів вважають, що психічні властивості (здібності, риси характеру, моральні якості особистості) дані людині в готовому вигляді від народження, як «божественний дар», що , вони виявляються незалежно від її матеріальних властивостей

(властивостей її мозку) і незалежно від матеріальних умов її життя і виховання. З точки зору ідеалістів, те, якою буде дитина, коли виросте, якою буде її діяльність і яких успіхів вона досягне у своєму розвитку, наперед визначене її природженим психічними якостями.

Ідеалістичні погляди на психіку завжди прямо чи посередньо пов'язані з ворожими науці релігійними віруваннями, за якими нібито бог створив усе існуюче і наділив людей безсмертною душею, яка вселяється в тіло при народженні і покидає його після смерті.

Таке розуміння психіки є хибним, антинауковим і разом з тим шкідливим у практичному відношенні. Ідеалізм по суті заперечує можливість наукового пояснення психічних явищ, які визнаються надприродними, незалежними від матеріальних явищ, а тим самим заперечує можливість цілеспрямованого, науково обґрунтованого впливу на психіку людей, можливість формування у них позитивних психічних якостей шляхом зміни умов життя і виховання.

Протилежне ідеалістичному і єдино правильне матеріалістичне розуміння психічних явищ полягає в тому, що матерія є основне, первинне, а психіка — похідне, вторинне. Починаючи з глибокої давнини передові мислителі й учені боролися з ідеалізмом і намагалися дати матеріалістичне пояснення психічних явищ. Проте цілком правильне, послідовно матеріалістичне розуміння психіки склалося не зразу. В минулому, а також і тепер, деякі буржуазні вчені висували вульгарно (грубо) - матеріалістичні, механістичні теорії, які полягають у запереченні своєрідності психічних явищ, у спробі звести їх до явищ матеріальних, зокрема до явищ механічних. Так, наприклад, механісти заперечували усвідомленість людських дій, вважаючи, що останні нічим істотно не відрізняються від дій, виконуваних машиною. Вульгарно-матеріалістичні, механістичні, так само як і ідеалістичні, теорії є хибними, такими, що не відповідають дійсності. Огрубляючи і перекручуючи природу психіки, вони перешкоджають вивченню психічних явищ. Разом з тим вони роблять шкідливий вплив на педагогічну практику, твердячи, що можна нібито виховати людину, ігноруючи розвиток її свідомості, обмежуючись лише виробленням у неї механічних звичок, що в корені суперечить цілям комуністичного виховання.

Справді наукове, послідовно матеріалістичне розв'язання загального питання про природу психічних явищ і про їх зв'язок

3 явищами матеріальними було дане основоположниками діалектичного матеріалізму — К. Марксом, Ф. Енгельсом і В. І Леніним.

Діалектичний матеріалізм учить, що психіка не є якоюсь надприродною, безтілесною сутністю, а являє собою властивість високоорганізованої матерії, властивість мозку.

Матерія на нижчих ступенях свого розвитку існує без психіки. Так, неорганічні речовини, а також рослини не мають психічних властивостей.

Психіка не може існувати без матерії, без матеріальних живих істот, які відчувають, уявляють, мислять, почувають.

Органом психіки в хребетних тварин і людини є вищий відділ: центральної нервової системи — головний мозок. Великі російські вчені І. М. Сеченов і І. П. Павлов відкрили закономірності тих матеріальних фізіологічних змін, які відбуваються в мозку при виникненні психічних процесів:

Усі психічні процеси в людини, починаючи з найпростіших відчуттів і кінчаючи найскладнішими актами мислення, виникають у результаті роботи мозку. Психіка є властивість мозку —

У чому ж полягає ця властивість високоорганізованої матерії?

Як зазначає В. І. Ленін, навколишні предмети і явища відображаються в мозку людини у вигляді відчуттів, уявлень, понять.

Психіка є відображення в мозку навколишньої дійсності.

При сприйманні якого-небудь предмета у нас виникає образ, цього предмета. Ми бачимо його колір, форму, розміри, сприймаємо на дотик його твердість, особливості поверхні і т. д. Пізніше, коли предмета вже немає перед нами і ми згадуємо про нього, у нас виникає уявлення про нього, відтворюється образ того, що було сприйняте раніше.

Коли ж ми починаємо думати про сприйняті раніше предмети, порівнювати їх між собою, у нас може виникнути загальне поняття про ряд предметів, що мають схожі властивості, наприклад поняття про тварину взагалі або про рух взагалі. Сприймання, уявлення, поняття є відображеннями, суб'єктивними образами навколишніх предметів і явищ.

Підводячи підсумки всьому сказаному, ми можемо тепер визначити предмет психології.

Психологія — це наука про психічні процеси, які являють собою відображення в мозку навколишньої дійсності.

Від чого залежать психічні процеси? Що визначає їх виникнення і розвиток?

На повну протилежність ідеалістам, які твердять, що психічні явища виникають і розвиваються самі по собі, незалежно від навколишньої дійсності, діалектичний матеріалізм учить, що ,психіка людини визначається матеріальними умовами її життя і діяльності.

Оскільки людина є суспільною істотою, вирішальний вплив на розвиток її психіки має те суспільне середовище, в якому вона живе.



Так, капіталізм, експлуатуючи трудящих, позбавляючи їх дітей права на повноцінну освіту, а також роблячи на них згубний вплив за допомогою релігії та інших засобів ідеологічного впливу (реакційної літератури, мистецтва і т. д.), розбещує їх, перешкоджає розвитку їх здібностей. Дітям навіюється думка про непохитність буржуазного ладу, про беззаперечне підкорення існуючим порядкам і виховується прагнення лише до власного збагачення і особистого успіху. На протилежність цьому соціалістичне суспільство створює всі можливості для розквіту народних талантів, безперервно піклується про духовне зростання радянських людей, розвиває в них високі моральні якості.

Психіка людини формується в діяльності, насамперед у діяльності практичній.

Так, наприклад, праця на токарному верстаті розвиває точний окомір, тонку координацію рухів рук тощо. Здатність до розрізнювання кольорів досягає високого розвитку у робітників, які займаються фарбуванням тканин. Музикальний слух інтенсивно розвивається у музикантів-виконавців, а також у людей, які займаються виготовленням музичних інструментів. У діяльності розвивається і людське мислення. Змінюючи в процесі праці навколишній світ, людина разом з тим глибше пізнає його, відкриваючи все нові закони природи й суспільного життя.

Істинність наших відчуттів, уявлень, понять, їх відповідність дійсності перевіряється практикою. Практика є критерієм (мірилом) істини.

Умови життя і діяльності визначають не тільки розвиток процесів пізнання, але й формування почуттів, а також вольових якостей людини.

Так, життя моряка або льотчика, сповнене небезпеки, загартовує волю людини, сприяє формуванню стійкого, мужнього характеру. Праця в дружному колективі, який самовіддано трудиться на благо Вітчизни, створює у людини бадьорий, піднесений настрій, розвиває почуття дружби і товаришування, викликає любов до своєї справи.

Розвиваючись у діяльності, психічні явища в людини відіграють істотну роль у цій діяльності.

Практична діяльність людини складна і залежить від безлічі різноманітних умов. При виконанні будь-якого трудового завдання доводиться, з одного боку, видозмінювати свої дії відповідно ао умов, що безперервно змінюються, з другого боку — здійснювати ці дії так, щоб вони кінець кінцем привели до досягнення необхідного результату.

Так, токар повинен регулювати роботу верстата відповідно до особливостей оброблюваного матеріалу і тих вимог, які ставляться до деталі, що виготовляється. Водій машини повинен узгодити свої дії з рухом міського транспорту і пішоходів, з особливостями шляху, з сигналами світлофорів. Разом з тим він не повинен відхилятися від наміченого шляху і досягти кінцевого пункту в найкоротший строк з найменшою затратою пального.

Само собою зрозуміло, що такого роду праця, якою б вона не була знайомою і звичною для даної людини, не може виконуватися наосліп, механічно. Щоб виконати її, необхідно сприймати обстановку і зміни, що в ній відбуваються, мати уявлення про те, яких результатів треба досягти, і вміти діяти відповідно до цього уявлення.

Образи предметів і явищ, що виникають у людини, дозволяють орієнтуватися в навколишній обстановці і досягати, незважаючи на умови, які змінюються, необхідних результатів.

Психічні процеси, що являють собою відображення в мозку об'єктивної дійсності, дозволяють людині орієнтуватися в навколишніх умовах, пристосовуватися до них у своїх діях, творчо змінювати ці умови відповідно до тих завдань, що стоять перед людиною.

Психіка не є щось постійне, незмінне. Вона виникає і змінюється в процесі еволюції тварин і досягає вищих ступенів свого розвитку в людини під впливом суспільних умов її життя. Психіка розвивається не тільки на протязі історії людства, але й на протязі життя окремої людини.

Найінтенсивніше індивідуальний розвиток відбувається в період дитинства.

Коли дитина народжується, у неї ще немає тих знань і вмінь, немає тих психічних процесів і властивостей особистості, які характеризують дорослу людину. Новонароджена дитина здатна лише відчувати певні зовнішні і внутрішні впливи і реагувати на них деякими природженими мимовільними рухами. На цій основі у період дитинства формуються такі складні психічні процеси, як логічне мислення, творча уява, вольові дії тощо.

У ході психічного розвитку відбуваються не тільки кількісні, а й якісні зміни. Порівнюючи, наприклад, маленьку дитину з дорослим, ми помічаємо, що між ними існує відмінність не лише в кількості засвоєних знань і вмінь. Вони і думають і почувають по-різному. Наприклад, абстрактні міркування, цілком доступні дорослій людині, залишаються незрозумілими малюку, який думає не загальними поняттями, а конкретними, наочними образами. З другого боку, ігри в ляльки, в кубики тощо, якими із задоволенням захоплюються маленькі діти, залишають байдужою дорослу людину, бо для неї характерні інші інтереси.

Психічний розвиток дитини полягає не лише у збільшенні кількості засвоєних знань і вмінь, але і в формуванні самих психічних процесів і властивостей особистості.

Які ж умови і рушійні причини розвитку дитячої психіки? Необхідною умовою психічного розвитку дитини є розвиток організму взагалі і її нервової системи зокрема. У період дитинства приблизно в три з половиною рази збільшується маса мозку, змінюється його будова, вдосконалюється його діяльність. Особливо важливе значення має розвиток вищих відділів нервової системи — великих півкуль головного мозку, продуктом діяльності яких є психіка.

Необхідною умовою психічного розвитку дитини є нормальний розвиток будови і діяльності її нервової системи, її мозку.

У тих особливих, патологічних випадках, коли внаслідок природжених недоліків, а також перенесених дитиною захворювань нормальний розвиток центральної нервової системи, або ж органів чуттів істотно порушується, виникають різного роду органічні дефекти психіки, як наприклад, дефекти сприймання (сліпота, глухота), мислення (розумова відсталість), вольової регуляції дій тощо. Такі випадки наочно свідчать про те, що нормальний розвиток нервової системи дитини є необхідною умовою її психічного розвитку і що турбота про здоров'я і правильне фізичне виховання дітей складає необхідну передумову повноцінного розвитку її психіки.

Дефективні діти вимагають особливого вивчення лікарями, а також педагогами-дефектологами і повинні виховуватися у спеціальних навчальних закладах. Кількість таких дітей незначна і складає лише мізерну частину загальної кількості дитячого населення в нашій країні. Ми не будемо тут спинятися на їх психологічних особливостях і обмежимося питаннями психічного розвитку нормальної дитини, з якими має справу вихователь звичайного дитячого садка.

Чим же визначається психічний розвиток нормальної дитини?

У дитини є природжені особливості організму взагалі і нервової системи зокрема, які створюють певні передумови для її психічного розвитку. Передусім необхідно відзначити, що дитина народжується з людським мозком, який незмірно досконаліший, ніж мозок найвищих тварин, і здатний на певній ступені свого розвитку здійснювати найскладніші процеси вищої нервової діяльності. У зв'язку з цим будь-яка нормальна дитина здатна навчатися таких дій, може засвоювати такі знання і вміння, які не доступні малятам тварин.

Поряд з подібного роду загальнолюдськими природними властивостями існують і індивідуальні відміни між людьми у так званих задатках, тобто в природжених анатомо-фізіологічних особливостях організму, які є однією з умов розвитку тих чи інших психічних процесів, тих чи інших психічних властивостей особистості. Наприклад, певні природжені особливості органів слуху у даної людини можуть стати однією з умов розвитку в неї музичних здібностей; особливості органів зору — умовою розвитку зображувальних здібностей тощо.

Проте такого роду природжені задатки створюють лише передумови для психічного розвитку, але не визначають характеру і рівня цього розвитку. Для того щоб у дитини сформувався музичний слух, вона повинна займатися музикою. Для того щоб у неї розвинулося мислення, вона повинна засвоїти ряд необхідних знань і навчитися правильно, логічно міркувати. Без діяльності, що здійснюється у певних умовах, без навчання і виховання психічний розвиток дитини неможливий.

Психічний розвиток дитини визначається, умовами життя і виховання.

Будь-яка нормальна дитина при належних умовах життя і правильному вихованні здатна досягти високого рівня психіч¬ного розвитку, може успішно навчатися у загальноосвітній школі і одержувати ту чи іншу спеціальну освіту.

Глибоко неправильними є погляди тих буржуазних психологів, які твердять, що природжені здібності людини ніби фатальним чином обумовлюють хід її психічного розвитку і що кричуща нерівність між представниками експлуатованих і експлуататорських класів у капіталістичному суспільстві ніби ґрунтується на природних відмінах їх спадкоємних задатків. Такі неправильні, реакційні ідеї висувались, наприклад, представниками псевдонауки «педології», яка виникла на Заході.

Прагнучи виправдати капіталістичний лад, який позбавляє дітей трудящих необхідних матеріальних умов життя і права на повноцінну освіту, педологи наклепницькі приписують цим ді¬тям низький рівень природжених розумових здібностей, що ніби заважає їм досягти тієї високої ступені психічного розвитку, до якої підіймаються представники експлуататорських класів.

Центральний комітет ВКП(б) у своїй постанові від 4 липня 1936 року суворо засудив педологів, викрив псевдонауковість. педологічних теорій і шкідливий, антинародний характер педологічної практики. Духовне зростання людей у нашій країні, розвиток їх здібностей і творчої ініціативи наочно свідчать про те вирішальне значення, яке мають суспільні умови життя у психічному розвитку.

У психічному розвитку дитини вирішальну роль відіграє засвоєння суспільного досвіту, нагромадженого попередніми поколіннями.

Людське суспільство на протязі своєї історії створює промисловість, мову, науку, мистецтво, вироблює певні моральні корми поведінки.

Окрема людина, перш ніж стати повноцінним членом суспільства і взяти творчу участь у суспільно корисній праці, повинна оволодіти досягненнями матеріальної і духовної культури, засвоїти суспільний досвід, нагромаджений попередніми поколіннями. Процес засвоєння окремими людьми суспільного досвіду здійснюється на протязі дитинства навчанням і вихованням підростаючого покоління в сім'ї, дитячому садку, в школі тощо.

Під впливом навчання і виховання відбувається не тільки збагачення дітей окремими знаннями і вміннями, але й розвиток їх психічних процесів, формування їх особистості.

Діти оволодівають у процесі навчання і виховання вмінням користуватися різними знаряддями і предметами людського вжитку, мовою, логічними формами мислення, способами вольової організації поведінки, моральними нормами взаємовідносин між людьми тощо. Як показують радянські дослідження в галузі дитячої психології (Л.C. Виготський, А. Н. Леонтьев та ін.), жодна з специфічно людських психологічних якостей — ні мовне мислення, ні логічна пам'ять, ні довільна увага, ні творча уява, ні воля не можуть сформуватися в дитини без спілкування з дорослими, без навчання і виховання, які відіграють вирішальну роль у психічному розвитку на протязі дитинства.

Хоч засвоєння суспільного досвіду відбувається на протязі всіх років життя дитини, проте на різних ступенях розвитку засвоюється різне, і процес цей відбувається по-різному. Діти оволодівають новим змістом в активній формі, в результаті певної діяльності з навчальним матеріалом.

У залежності від раніше нагромадженого досвіду і досягненого рівня розвитку характер цієї діяльності на протязі дитинства змінюється, у зв'язку з чим виникають нові можливості навчання і розширюється коло тих знань і вмінь, які можуть бути засвоєні дитиною. Так, закономірний перехід у семирічному віці від дошкільних ігор і занять до шкільного навчання дозволяє дитині оволодіти основами наук, а разом з тим дає їй можливості піднятися на новий, більш високий ступінь психічного розвитку.

Щоб досягти своєї мети, виховання повинно будуватися на основі знання закономірностей психічного розвитку дитини з урахуванням її вікових та індивідуальних особливостей.

Цікаві сайти
Школа акробатики Анатомия
Попередження
При будь-якому використанні матеріалів сайту - посилання на http://psychologia.ucoz.org обов'язково
Реклама
БУДЬ ЛАСКА СОХРАНИ

Copyright MyCorp © 2017